З ДНЕМ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ!

22 січня 1919 року на Софійському майдані Києва була проголошена суверенна Українська Народна Республіка. Вона проіснувала усього кілька років, але ця подія засвідчила прагнення українців мати власну державу і бути господарями на своїй землі. Наш кореспондент Сергій ЗЯТЬЄВ підготував коротеньке історичне дослідження на цю тему. По закінченні Першої світової війни на руїнах Європи зявилася низка нових і незалежних держав. Україна, яка перебувала у складі російської імперії понад 260 років, не стала винятком. 23 червня 1917 року новостворена Українська Центральна Рада І-м своїм Універсалом проголосила автономію України у складі росії і закликала створювати українські органи влади на місцях. Але тимчасовий уряд, що прийшов у росії до влади після повалення царського режиму, домігся ряду поступок, які були зафіксовані 16 липня у ІІ Універсалі. Найголовніша з них - відкладення питання автономії до майбутніх Всеросійських Установчих зборів. Була впевненість, що учасники цих зборів задовольнять всі наші вимоги. Але стався жовтневий заколот, і до влади в росії прийшли більшовики. А вони й чути не хотіли про автономію. Більш того, були «розчаровані діями українських товаришів». Воно й зрозуміло: «молодші брати» не лише не підтримали захоплення влади насильницьким шляхом, а й засудили «старших братів». В Києві зрозуміли, що потрібно «щось робити». 20 листопада Михайло Грушевський оголосив ІІІ Універсал, у якому було сказано, що в ім'я творення ладу в нашій країні, в ім'я рятування всеї Росії однині Україна стає Українською Народною Республікою. Маючи силу і власть на рідній землі, ми тою силою й властю станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але й всієї Росії. Історики досі сперечаються навколо ІІІ-го Універсалу. Одні вважають, що Центральна Рада виявилася підлабузником до московії, запевнивши її у своїй відданості, а інші дотримуються думки, що це був вимушений крок. Її прихильники кажуть, що Грушевський, який добре знав історію російської імперії і менталітет московітів, не хотів зайвий раз їх дратувати, знаючи, чим це може скінчитися. Сьогоднішні московські пропагандисти звинувачувають Центральну Раду і особисто Михайла Грушевського в… авторитаризмі, мовляв, трималися за владу, як п’яний за стовпа! Вони «забули», що Михайло Сергійович пропонував скликати Українські установчі збори і передати їм всю владу, скасував приватну власність на землю, проголосив свободу слова, зборів, скасувавши переслідування за вільнодумство. Це, як заявив Троцький, «було вже занадто». І більшовики сформували у Києві революційний комітет, який очолив Георгій Пятаков, відразу ж розпочавши підготовку до повстання. 22 грудня 1917 року більшовицька орда окупувала Харків, проголосивши створення «Української Народної Республіки у складі радянської росії»: починалося військове протистояння між Україною і московією. А 7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну, протягом тижня взявши під свій контроль майже все Лівобережжя і готуючись до наступу на Київ. При цьому активно готували робітничі повстання, одне з яких відбулося на київському заводі «Арсенал». Але його швидко придушили вірні УЦР війська. Українці зрозуміли: ні про яку автономію у складі московії не може бути й мови. 22 січня 1918 року IV-м Універсалом УЦР була проголошена незалежність УНР. Документ містив чотири головні положення: проголошував самостійность Української Народної Республіки, доручав уряду укласти мир з центральними державами, оголосити оборонну війну з більшовицькою Росією та декларував основи соціально-економічного будівництва в країні. УНР проіснувала як суверенна держава всього три роки. Її втопила в крові російсько-більшовицька влада, що виникла на руїнах російської імперії. Це сталося не тому, що ми були слабшими, гіршими за народи, які втримали свою незалежність, а тому, що саме українцям довелося зіткнутися з набагато більшим масштабом агресії з усіх боків і в цій боротьбі за незалежність у 1917-21 роках українців загинуло набагато більше, ніж у будь-якій іншій державі, що втримала свою незалежність. Впродовж наступних десятиліть в більшовицьких таборах і катівнях підуть з життя мільйони українців, а ще мільйони будуть виморені голодоморами. А коли у 1991-му ми здобудемо мирним шляхом таку омріяну волю, вона стане для московитів-мерзотників кісткою у горлі. І на 23-му році існування Україньскої держави вони підуть на нас війною, «визволяючи поневолений Крим і Донбас». Та цього їм видасться замало, і через вісім років на українські міста і села падатимуть тисячі ракет і снарядів, під якими гинитимуть і старі, і малі, а українські жінки захлинатимуться в сльозах, проводжаючи в останню путь синів, братів, чоловіків і коханих. Від подій, коли народжувалася УНР, нас відділяють більш як 100 років. Але те, що роблять на нашій землі сьогоднішні москалі, не те що відрізняється від того, що робили їхні погані прадіди. Вони діють ще більш цинічно, нахабно і жорстоко. Але на календарі не 1918-21 роки, а 2026-й. І той спротив, який вони зустріли у сьогоднішній Україні, навіть наснитись не міг їхнім попередникам…