UARU

Версія для друку 16 серпня 2018

ВЗЯЛИ УЧАСТЬ У ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНІЙ РЕКОНСТРУКЦІЇ

ВЗЯЛИ УЧАСТЬ У ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНІЙ РЕКОНСТРУКЦІЇ

З метою вшанування подвигу радянських солдатів 4-5 серпня у селі Легедзине Тальнівського району Черкаської області, що в 25-ти кілометрах на схід від Умані, відбулася військово-патріотична реконструкція «Быль, ставшая легендой», присвячена військовим подіям 77-річної давності. Участь у ній на запрошення Тальнівської РДА, районної ради, районної ради прикордонників та Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» взяла і військово-історична група «Пам’ять» Олександрівської районної організації ТСО України з Кіровоградської області. Надаємо звіт керівника групи Бориса Безсмолого.


ФРОНТОВИМИ ШЛЯХАМИ «ЗЕЛЕНИХ КАШКЕТІВ»

ТА ЇХНІХ ЧОТИРИЛАПИХ ДРУЗІВ

 

У кінці липня 1941 року німецька група армій «Південь» в ході наступальних боїв під Уманню  нанесла поразку радянським військам - 6-ій та 12-ій арміям Південно-Західного фронту, які були оточені в урочищі «Зелена Брама» біля сіл Підвисоке Новоархангельського району та  Легедзине Тальнівського району, де радянські солдати дали останній бій гітлерівцям, зокрема, німецькій бригаді «Лейбштандарт Адольф Гітлер». Прикордонники знешкодили багато живої сили і підбили 17 танків противника.

Із більше 100 тисяч оточених радянських солдатів до своїх прорвались біля 11-ти тисяч, решта загинули або потрапили в полон. У величезному глиняному кар’єрі німці утримували наших бійців без їжі, води, медичної допомоги. Солдати тисячами помирали щоденно.

Разом з частинами Червоної Армії, що відходила, бився батальйон прикордонного загону охорони тилу Південно-Західного фронту. Цей батальйон був створений на базі Окремої Коломийської прикордонної комендатури та тих бійців, хто вцілів в перших битвах з гітлерів­цями на кордоні.

Разом з прикордонниками знаходились їхні службові собаки – 150 хвостатих сторожів кордону із Коломийського прикордонного загону і Львівської прикордонної школи службового собаківництва. У перші тижні війни прикордонники берегли  собак, які вміло несли сторожову службу. Вони моментально чули і тихим гарчанням давали знати про наближення ворожої розвідки.

Під час відступу солдати часто голодували, але ділились останнім куском хліба або пригорщею каші з чотириногими друзями. Коли їжі не стало зовсім, був наказ командування відпустити собак. Бійці й командири ставилися до своїх друзів як до дітей і не виконали наказ.

В останньому бою біля села Легедзине у прикордонників закінчилися патрони. Тоді вони відпустили ремені кашкетів на підборіддя, примкнули до гвинтівок штики, взяли в руки саперні лопатки і приготувались до останнього рукопашного бою. Як тільки фашисти наблизились, майор Родіон Філіпов дав команду відпустити собак. На фашистів з окопів кинулись 150 прикордонних вівчарок. Лава собак з гарчанням збивали ворожих солдат з ніг, хватали за горло, за руки, рвали на шматки. Німці заскакували на танки, відстрілювались із автоматів. Чотириногі «воїни» діставали їх і на броні. Це було страшне видовище. Вмираючи під градом куль, вівчарки останніми зусиллями чіплялись в горлянку фашистів, прикордонники кололи фашистів штиками. І  німці відступили…

У цьому бою загинули багато наших прикордонників та їх вірних друзів.

Очевидці розповідали, що собаки, які уціліли, не відходили від своїх мертвих і поранених господарів. В їх очах стояли сльози. Вони відмовлялись від харчів і помирали поруч.

Поранений пес Дунай приповз до двору людей, в яких квартирував солдат, жалібно скиглив і кликав на допомогу. Дякуючи собаці, серед вбитих воїнів був знайдений і врятований поранений прикордонник.

Місцеві жителі поховали прикордонників і їх собак в могилах на місці бою. У 1948 році останки загиблих було перепоховано в братській могилі біля сільської школи в селі Легедзине.

На пам’ятнику прикордонникам написано: «Зупинись і поклонись. Тут в липні 1941 року піднялись в останню атаку на ворога бійці Окремої Коломийської прикордонної комендатури, 500 прикордонників і їх 150 прикордонних собак полягли смертю хоробрих в тім бою. Вони залишились назавжди вірні присязі і рідній землі». 

Зі щемом у серці і сльозами на очах наша «Пам’ять» разом з реконструкторами з інших міст України у військовій формі солдат 1941 року по черзі несли на руках 10 трун із залишками прикордонників на перепоховання. На скорботну церемонію з’їхались представники влади Черкаської області, прикордонники з різних міст, командування і особовий склад Оршавського навчального центру Державної прикордонної служби, Черкаський військовий оркестр. Ми несли останки жінки-медсестри, які знайшли пошуковці групи «Закінчимо війну». Під час розкопок знайдено зітлілу санітарну сумку, ремінь, скляні пляшечки з ліками, гребінець.

Ми, учасники військово-історичної групи «Пам’ять», усвідомлюємо той страшний тягар військової пори, який на собі винесли наші батьки, діди, брати, діти війни. Висловлюємо їм глибоку шану і вдячність…

Мы, защищавшие страну,

Ее победы не узнали.

Мы только встретили войну

И в сорок первом задержали.

«С неустановленной судьбой» -

Пришло известие в конверте.

Я - не погибший, не живой,

Я – человек без даты смерти.

Парад, Победа, Ордена

Достались нашим младшим братьям,

А нас проклятая война

Надолго спрятала в объятьях.

Фамилий скорбен длинный строй

Судьбы бессмысленно военной.

Я - не погибший, не живой,

Я - горсть земли и часть вселенной.


Повернутися до списку

ТСО УКРАЇНИ
Товариство сприяння оборонi України
© 2007–2010 Всi права захищенi.
м Київ, проспект Перемоги 52/2
тел./ факс: (044) 456-80-11
Форма зворотнього зв'язку